Івано-Франківськ

 

 

Історія

Івано-Франківськ — східні «ворота» Карпат — розташований на південному заході України на відстані 150—300 км від кордонів Польщі, Румунії, Угорщини, Словаччини.
Івано-Франківськ — місто обласного значення, адміністративний, економічний і культурний центр Прикарпатського краю.
Територія міста — 83,73 кв. км. Чисельність населення — 241,1 тис. чоловік.

З 1662 до 1772 року і з 1918 до 1939 року місто носило назву Станиславів (пол.  Stanisławów), з 1772 до 1918 року — Станіслав (нім. Stanislau). З 1939 року радянською владою було повернуто австрійську назву Станіслав, а 9листопада 1962 року з нагоди 300-річчя місто було перейменовано у Івано-Франківськ на честь видатного письменника Івана Франка.

Івано-Франківськ розташований на Покутській рівнинній території південного заходу України у межиріччі Бистриці Надвірнянської і Бистриці Солотвинської.

Місто утворилося на місці двох сіл – Заболоття  (1437) та Княгинина  (1449).

Дата заснування міста точно не визначена, проте достеменно відомо, що 1662 року Станиславів отримав магдебурзьке право. Цей рік і вважають офіційною датою заснування міста. 

1654 р. краківський воєвода і великий коронний гетьман Станіслав Ревера Потоцький   викупив землі нинішнього міста в родини Жечковських для спорудження тут фортеці проти набігів кримських татар та свого опорного пункту на галицькій землі. Його іменем і назвали місто. Син Станіслава Ревери, Андрій, обніс місто валами та муром. Він запросив в місто вірменських купців з Молдавії і Угорщини, щоб сприяти розвитку торгівлі.

Місто-фортецю спорудили в 1661-1662 за короткий термін (5 місяців) за проектом Франсуа (Франческо) Корассіні з Авіньйону у формі шестикутника з додатковими бастеями, редутами і фортом, що оточував власне замок Потоцьких. На вістрях шестикутника розташовувались бастіони — зовнішні додаткові п'ятикутні укріплення, що дозволяли здійснювати флангуючий мушкетний обстріл вздовш стін. Поперечний розріз стін складав земляний вал (насип) завширшки 20-30 метрів зміцнений ззовні дубовими колодами.

14 серпня 1663 р. польський король Ян Казимир юридично підтвердив надання місту Станіславову магдебурзького права і затвердив герб міста у вигляді відчиненої брами із трьома вежами та хрестом «пилявою» (знаком Потоцьких) у створі воріт.

У XVIII-XIX місто було значним торгово-ремісничим осередком Польщі, а від1772 року — імперії Габсбургів (від  1804 — Австрійської імперії, від 1867 р. — Австро-Угорщини).

Друга половина 19 століття відзначена швидким розвитком промислових відносин, створенням підприємств. Чималий поштовх цьому дало прокладення залізниці 1866 році.

Під час першої світової війни, у 1915-1916  роки за місто точились жорстокі бої. Частину історичної забудови міста було зруйновано — і відновлено вже у новітніх архітектурних формах.

Після розпаду Австро-Угорщини в 1918 році було створено Західно -Українську  Народну Республіку, а Станиславів протягом січня – травня 1919 року був її столицею. Саме у ці роки тут побували такі визначні українські діячі, як-от: М.ГрушевськийВ.Винниченко,С.Петлюра,  Є. Коновалець.

У 1919-1939 рр. місто перебувало у складі Польщі. З вересня 1939 р.  по червень 1941 р.  Станиславів — у складі Радянського Союзу.  

Під час Другої світової війни місто три роки (1941-1944) було під нацистською окупацією.

27 липня 1944 року місто було зайняте радянськими військами. За неперевіреними даними, всього у Станиславові та його околицях нацисти знищили понад 100 тисяч мирних громадян.

У 1962 році місто відзначило своє 300-річчя: його було перейменовано на честь видатного письменника та громадського діяча Івана Франка, який неодноразово тут побував, мав добрих друзів, писав і читав свої твори.

Пам'ятки архітектури національного значення

Ратуша

За давньоєвро­пей­ською тра­дицією, го­лов­ною спо­рудою міста з маг­де­бурзь­ким пра­вом мала бути ви­сока ра­туша, що слу­жила як ок­ра­сою, так і сто­рожо­вою спо­рудою укріпле­ного міста.

Перша, дерев’яна ра­туша міста Станісла­вова була зве­дена у 1666 році. Її підзе­мел­ля ту­неля­ми спо­луча­лось із різними стра­тегічними пунк­та­ми міста. У верхніх приміщен­нях роз­та­шову­вались ор­га­ни влади і суд. 1672 року ра­тушу част­ко­во пе­ребу­дува­ли на дерев’яно-кам’яну. Після турецької облоги в 1677 році ратуша була розібрана.

У 1695 році, на замовлення власника міста Йосипа Потоцького, архітектор Карл Беноа зводить нову ратушу, цього разу — виключно з каменю. За взірець зодчий обрав ратушу в Гусятині (Тернопільщина),збудовану ще 1634 року. Щоправда, станиславівська споруда значно перевищувала прототип і була найвищою будівлею міста. На чет­верто­му по­версі п’яти­повер­хо­вої ратуші вста­нови­ли го­дин­ник із чо­тир­ма ци­ферб­ла­тами, а також фігуру ар­ханге­ла Михаїла, що пе­рема­гає ди­яво­ла у виг­ляді дра­кона. Під пор­ти­ком розміщу­валась ме­тале­ва фігура єврея, який тримає бу­хан­ку хліба з на­писом «1 грош», що сим­волізу­вало де­шевиз­ну хліба  у Станісла­вові.

28 вересня 1868 року ратуша згоріла.

У 1870 році був закладений наріжний камінь нової споруди – третьої ратуші. Роботи вела львівська фірма «Товариство будівництва і виробництва цегли машинним способом». Архітекторами виступили Атанасій Пшибиловський і Філіп Покутинський. 6 червня 1870 було урочисто закладено фундамент, а в нього капсулу з пергаментом про історію ратуші, а також зі старопольськими та австрійськими монетами і медалями. У 1871 році будівництво завершили. До рівня п'ятого поверху її облицювали білим мармуром. Вище були куранти та оглядова галерея. Архітектурний ансамбль завершував видовжений напівсферичний купол.

Під час Першої світової війни, з 8 по 19 лютого 1915 року, тривали важкі бої за Станіслав, у ході яких ратушу сильно пошкодила австрійська артилерія. Будівля хоч і не завалилась, але вкрилася тріщинами і з того часу перебувала в аварійному стані.

Чер­го­ва відбу­дова ратуші три­вала з 1928 по 1939 рік. Її до­ручи­ли інже­неру-архітек­то­ру Станіславу Трелі. Тоді ра­туша пос­та­ла в та­кому виг­ляді, якою є зараз, на кам’яній основі у формі хрес­та. Вона була ош­ту­кату­рена в жов­тий колір. У кри­лах пер­шо­го по­вер­ху роз­та­шува­лись крам­ниці і рес­то­рації. Крім того, відтоді ра­туша донині має чи  не єдиний шо­ломо­подібний зо­лоче­ний верх  у Європі. Загальна висота споруди становить 49,5  м, що дозволило їй тоді бути найвищою в місті.

У 1940-х роках південне крило ратуші, щ обуло зруйноване окупантами, відбудували і розмістили тут торгові склади. 26 квітня 1959 року тут відкрився Івано-Франківський краєзнавчий музей.

До нового 2007 року на ратуші встановлено 4 нових годинники з автоматичним механізмом та електронними курантами, що виконують 12 українських мелодій дуже подібно до дзвонів, а також відбивають години та чверті.

Сучасна Ратуша найвища в Україні. Вона сягає 49 з половиною метрів. Вона досі залишається єдиною в країні цивільною спорудою з позолоченим куполом. 3 травня 2012 року символ Івано-Франківська – міська Ратуша – засвітилася кольоровими вогнями завдяки ілюмінації, яку до 350-річного ювілею міста подарував «Київстар». Відтепер двоколірна підсвітка міської Ратуші яскраво вирізняє її з-поміж інших будівель міста у темну пору доби. 49-метрова вежа споруди підсвічена синім кольором, а позолочений купол та власне будівля Ратуші — золотаво-жовтим.

Пам’ятники Івано-Франківська

У сучасному Івано-Франківську встановлено низку пам'ятників — переважно українським національним діячам культури та історії  — Іванові ФранкуСтепанові Бандері, Василю Стефанику тощо. У місті з багатими християнськими традиціями є також релігійні пам'ятники — статуї Пресвятої Діви Марії та Ісуса Христа.

Найстаріший пам'ятник Станіслава (Івано-Франківська), що зберігся до наших днів  — Адамові Міцкевичу (1898; сучасний вигляд — від 1930 року).

В Івано-Франківську збудований величний монумент Каменяра (1995), чиє ім'я носить місто (вул.  Незалежності біля будівлі Обласного драматичного театру).

Пам'ятник Т.Г. Шевченка подарував місту відомий канадський скульптор Лео Мол . Пам'ятник знаходиться  у Парку ім. Т. Г. Шевченка, неподалік старого погруддя Кобзареві.

Пам'ятник видатному українському прикарпатському письменнику Василю Стефанику встановлений у подвір'ї Прикарпатського університету на вулиці Шевченка.

Низка монументів Івано-Франківська присвячені яскравим подіям національної історії, зокрема монумент на честь проголошення столиці ЗУНР в Станіславові (2004, вул. Грюнвальдська, 11). Цей пам'ятник, а також погруддя видатного українського бджоляра Петра Прокоповича  (вулиця Шпитальна) були встановлені завдяки меценатським пожертвам українського емігранта  В.С.Войцюка.

Своєрідним меморіальним місцем, у тому числі зосередженням пам'ятників, власне надгробних, яскравих національних діячів, є колишній міський цвинтар, знаний тепер  як Івано-Франківський меморіальний сквер — тут розташовані впорядковані поховання першого галицького композитора і диригента Дениса Січинського,   професора лексикографа і українського мовознавця, засновника філії  «Просвіти» в Станіславові (1886) Євгена Желехівського тощо.  

Театри Івано-Франківська

Івано-Франківський академічний обласний музично-драматичний театр імені Івана Франка, вул. Незалежності, 27-а ,створений 20 грудня 1939року.

29 серпня 2008 року театру присвоєно звання «академічний».

Івано-Франківський академічний обласний театр ляльок ім. Марійки Підгірянки , вул. Січових Стрільців, 27-а , створений у 1945 році. Названий на честь української дитячої поетеси Марійки Підгірянки

Івано-Франківська обласна філармонія — державна концертна організація в Івано-Франківську, розташована по вул. Леся Курбаса, 3. Заснована у 1940 році.

Кінотеатри

Фонтани

Карта

 

Завантажити: